Пробач, Україно,
Що сини твої втратили розум
І тебе, як Державу,
Вже майже звели нанівець.
Не журись, Україно,
Що життя вже не пісня, а проза
Заспіваємо ще
І настане незгодам кінець.
І піднімешся ти,
І розквітнеш, як в лузі калина.
Чашу горя свого
Ти уже допиваєш до дна.
Буде Захід і Схід,
Як єдина і дружна родина
Буде сильна Держава,
Буде мова державна одна.

© Лідія Яр